Якби мені кілька днів тому сказали, що є таке місто, де панує доброта, а турбота про ближнього – звичне явище,  я б не повірила. Можливо, тому, що в нашому урбанізованому світі рідко зустрінеш абсолютно чужу людину, яка б змогла перейнятися твоїм болем, зрозуміти, підтримати. А тут все інакше. Це містечко, в якому вчать пристосовуватися до життя в суспільстві. Це – „ Містечко самостійного життя”.

Виникло воно на базі соціально-трудового комплексу „Відродження” в селі Рибці Сумського району. Колись на цьому місці було старе занехаяне приміщення сільської школи. Та після реконструкції воно набуло нового вигляду і значення. Сьогодні тут живуть, лікуються і розвиваються  діти з обмеженими фізичними та психічними можливостями. У травні 2007 року, завдяки проекту  „Містечко самостійного життя”, який реалізовують Сумський обласний центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, благодійний фонд "Товариство допомоги та сприяння дітям-інвалідам" та обласний благодійний фонд «Благовіст», тут зросли можливості соціальної інтеграції особливих дітей. І, не дивлячись на свій, власне, початковий  вік, „містечко” встигло сформуватися і створити необхідні умови проживання для своїх жителів.

Отож, я у містечку. Враження, що потрапила в казкову країну: різнокольорові прапорці, кульки, дружнє „Ласкаво просимо” і квіти, квіти, квіти... Скільки  тут квітів! Зустрічають нас мер містечка Катя Малянова та директор Сумського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів Олена Шовкопляс. І ми, отримавши по три „рибчики” в Банку дядечка Скруджа, прямуємо вуличками містечка. Що таке „рибчики”? Такі собі симпатичні паперові гроші, які діють на території новоствореного „населеного пункту”. Що робити з ними далі, ще ніхто з нас не знає. Тож поки крокуємо площею Дружби, і Катя Малянова, сімнадцятирічна дівчина з Конотопу, розповідає про жителів містечка та своїх помічників-міністрів. „Живемо ми дружно Намагаємося підтримувати один одного. У нас ціла команда: міністр сільського господарства, міністр легкої промисловості, міністр спорту, міністр харчової промисловості, а також прем’єр-міністр”. Як говорить Олена Шовкопляс, така система допомагає дітям орієнтуватися у  суспільних питаннях, мати уявлення, які державні функції існують. Треба зацікавити вихованців. А оскільки в містечку перебувають діти від 10 до 14 років з різною тяжкістю захворювання, то підхід до кожного з них мусить бути індивідуальний. Саме тому й розроблена така форма занять, яка допомагає розкритися дитині, побачити її можливості. „Зважаючи на те, що проект має на меті поліпшити інтеграцію у суспільство дітей з особливими потребами,  ми намагалися зробити все можливе, аби допомогти їм набути необхідних для життя навиків”, - додає керівник проекту від фонду „Благовіст” Ганна Алещенко.

Минаємо площу Дружби й потрапляємо на город „Родичі гарбузові”, огороджений  невисокою сіткою. Поруч  – маленький столик, на якому лежать великі червоні помідори, стоїть баночка томатного соку, під нею - якісь картинки. Діти в рукавичках сидять на лавці поруч і уважно слухають свого вихователя. Сьогодні вивчають помідор, розказують, як самостійно саджати розсаду, доглядати за нею.

До речі, на грядці вже красується фіолетова картопля та маленькі помідорчики, які неодмінно потраплять потім у розпорядження Міністра харчової промисловості. І він точно знає, що з ними треба зробити. Адже у „містечку” дітей вчать і куховарити. Звичайно, це не якісь оригінальні рецепти. Все просто, але зі смаком і на кожен день. На спеціально оснащеній кухні діти на чолі з вихователем готують бутерброди, варять каші тощо. І треба бачити, як вони дбайливо та обережно своїми маленькими пальчиками викладають кручені листки салата, нарізають сир, фантазують, викладаючи овочі на тарілку...Таким чином кухня для них перестає бути чимось небезпечним і чужим. Вони вже зможуть і вдома приготувати щось поїсти самостійно. Хіба ж не полегкість для батьків?

Якщо здорова їжа є основою здорового життя, то як же без спорту, який не менш важливий? „Містечко” має спеціальну кімнату для занять, у якій є необхідні тренажери, м’ячі, інший інвентар. Тут дітям роблять масажі, проводять заняття лікувальної фізичної культури.

Та, на жаль, коли тіло можна підлікувати фізичними вправами, то з душею важче. Але і для цього є спеціальна сенсорна кімната, в якій знаходиться багато цікавих речей: ванна, наповнена білими кульками, різнокольорове ліжко, приємне освітлення, великі м’ячі. Тут проводяться заняття, які допомагають розслабитися, забути про негаразди, подумати про щось приємне. А це досить важливо для таких дітей. Адже вони майже кожного дня стикалися з образами на свою адресу, нерозумінням оточуючих. Вони стали ізгоями серед однолітків. У декого з них занижена самооцінка, є певна закомплексованість. З цим треба боротися.

Ідемо далі. Олена Шовкопляс заводить нас до кімнати, на дверях якої висить напис „Чистюля”. Приємний запах прального порошку, хлюпотіння води, дитячий сміх...Робота кипить. Чи бачили ви коли-небудь міністра легкої промисловості у яскравому фартушку, який власноруч пере, низько нагнувшись над мискою з білизною?! А тут таке – звична річ! Десятирічна Таня Рогозова з міста Кролевець говорить: „Така процедура в „містечку” проходить два рази на тиждень. Хлопчики перуть речі хлопчиків, дівчатка – дівчаток. А от прасують усі”. І як доказ останніх слів – весело посміхаються двоє хлопчиків і дівчинка з прасками, які до цього щось весело обговорювали. Вражає те, з якою охотою вони це роблять. Радіють, стараються, адже їм довірили таку відповідальну справу! Вони навчилися прасувати самостійно. І вже не треба про це просити маму чи тата. Як добре сказати : „Я можу сам!”.

„Вони повинні відчувати свою потрібність. Мусять навчитися виживати, пристосовуватися до суспільства. Ми допомагаємо їм розкритися й повірити у власні сили, власні можливості, - розповідає Олена Шовкопляс. – Звичайно, враховуємо те, що більшість наших діток із сіл, де основне – тяжкий труд. І тому для них досить важливо вміти посадити картоплю, підв’язати помідор, правильно тримати граблі в руках. Так вони зможуть допомогти батькам і не відчувати себе непотрібними”.

Навчити дитину трудитися непросто, особливо коли вона має певні вади. Не звертаючи на це уваги, вихователі та тренери „Містечка самостійного життя” роблять усе можливе для цього. Та не думайте, що тут експлуатують дітей! Зовсім ні. У „містечку ” просто вміло поєднують приємне з корисним. Як от на заняттях з верхової їзди, які проходять у відділенні гіпотерапії. Тут дітей вчать правильно триматися у сідлі, виконуючи при цьому відповідні вправи, які дуже корисні для опорно-рухової системи. Викладачі з верхової їзди пройшли курси в Словаччині, в Братиславі. Це свідчить про їх досвід та професіоналізм. А головне – про відданість своїй роботі та дітям.

....Біля іподрому невелике озеро з човником, літня сцена для виступів, сосновий лісок. А головне – чисте повітря й якась особлива атмосфера... Екскурсія ніби завершена, але, виявляється, сюрпризи не закінчилися. Мер „містечка” Катя нагадала про „рибчики”, які нам видали ще на початку й запросила до створеного дітьми кафе „Полуничка”. Яскравий жовтий намет, столики, невисокий прилавок, за яким стоять кілька усміхнених дівчаток: ”Чого бажаєте? Бутерброд – два „рибчики”, сік – один. Шоколад і зелень – безкоштовно!”. Дістаю свої три „рибчики”. Купую яблучний сік. Залишається ще дві „купюри”, але не хочу більше нічого купувати, - нехай ця симпатична грошинка лишиться на пам’ять про дивовижне „Містечко самостійного життя”.

Допиваю сік, задивляюсь на жовті квіти під верандою, де якраз проходить заняття з плетення килимків та в’язання, і не хочеться звідси їхати. Щось тут є таке, що не відпускає. Можливо, чарівна природа, а можливо – самі діти. Ви не уявляєте, скільки в них життя! У кожного - талант до чогось. Як згадує Олена Шовкопляс, : „Був такий випадок, коли до нас привезли дівчинку з паралічем. А згодом вона заграла на фортепіано. У залі, де відбувався концерт, довго лунали гучні оплески. А мама дівчинки плакала, плакала від радості, що пальчики рук її дитини швиденько бігали по білих і чорних клавішах інструмента. У такі хвилини розумієш, наскільки важливо те, що ти робиш. Як це необхідно”.

На жаль, проект триватиме лише дев’ять місяців. А з січня 2007 року повторне відвідування дитиною „Відродження” і, власне, „Містечка самостійного життя”, згідно з постановою Кабміну, стане платним і складе 10% від загальної вартості. Це, звичайно, становитиме перешкоду в лікуванні дітей. Адже не кожен з батьків може дозволити собі сплатити таку суму. „Можливо, скоро тут нічого не буде. Залишиться лише іподром. Та ми вже працюємо над новими ідеями. Звичайно, на їх реалізацію нам знов-таки потрібні чималі гроші”, - говорить Олена Шовкопляс.

Та поки що „Містечко самостійного життя” продовжує приймати нових жителів кожні три тижні, відкриваючи таланти й виховуючи у дітей любов до життя, віру в себе, у свою значимість, у своє майбутнє.