Усі вони перед виборами обіцяли подолати корупцію в органах своєї майбутньої влади та впровадити чесну і прозору кадрову політику.

5 реальних і 1 законний спосіб стати чиновником

Посада чиновника в нашому суспільстві парадоксально поєднує в собі, з одного боку, невелику зарплату і тавро нелюда-бюрократа, з іншого – інстинктивну повагу, статус у суспільстві та задоволення амбіцій. Інший парадокс – охочих стати чиновниками в Україні ніколи не бракує, проте участь у конкурсах на заміщення вакантних посад, особливо вищої ланки, беруть одиниці. У результаті, попри популярність професії, не спостерігаємо черг претендентів із документами у відділи кадрів й участь в конкурсах на посаду найчастіше бере лише від одного до трьох кандидатів.

Згідно з українським законодавством, єдиний можливий спосіб стати чиновником – це перемогти в конкурсі. Насправді конкурс, – хоч і єдиний законодавчо закріплений, але лише один із кількох реальних способів стати чиновником. Власне, їх є більше.

Один із найнадійніших – бути в родинних чи дружніх стосунках із керівником вищої ланки. Так свою команду формують практично всі міські голови, набираючи на посади своїх заступників та керівників управлінь людей, яким до списку виписаних у законодавстві вимог неофіційно дописують ще й попередні заслуги перед керівником, як от «близькість до тіла» та лояльність. Саме ці якості претендентів на певні посади дуже часто стають вирішальними у виборі кандидата на посади, наприклад, заступників міських голів.

Другий спосіб – бути в родинних чи дружніх стосунках із посадовцем, від якого певним чином залежить керівник, який і призначає людей на посади. Назвемо це умовно призначеннями «згори», або «Добрий день, я від Петра Михайловича». Специфікою подальших стосунків керівник-підлеглий у таких випадках є відсутність довіри до підлеглого, оскільки його переважно сприймають як «засланця згори». Іноді таке призначення може призвести до того, що підлеглий керівника через свою близькість до вищого керівництва матиме в колективі більше авторитету, ніж безпосередній керівник.

Третій спосіб – це призначення на партійній основі, тобто за партійними квотами депутатів міських та обласних рад. Такі призначення відбуваються, якщо, скажімо, керівникові міста дуже залежить на співпраці з депутатським корпусом. Зокрема, за таким принципом відбувалися призначення керівного складу в Івано-Франківській міській раді, завдяки чому франківському мерові вдалося сформувати «під себе» більшість у франківській міській раді.

Четвертий спосіб – це бути «незамінним спеціалістом». Таких «незамінних» можна умовно поділити на вузькопрофільних або багатопрофільних. Такі чиновники, виявляючи свою лояльність та готовність до співпраці, переважно мають здатність знайти спільну мову майже з усіма керівниками – було б лише бажання.

П’ята можливість стати чиновником – це купити собі омріяну посаду, тобто отримати її за гроші або за послуги. Посади в такий спосіб іноді здобувають для задоволення власних амбіцій – «тому що круто», іноді – як старт для кар’єрного зростання, часами – для використання цієї ж посади з метою подальшого заробітку. Наше законодавство називає останнє корупцією і визначає як використання службового становища у власних цілях. Цьому явищу постійно оголошують війну, найчастіше – не чиновники, які лише прагнуть високих посад. Проте можна лише здогадуватися, чому, попри всі обіцянки та декларації, ця боротьба ніколи не закінчується.

Попри розмаїття варіантів, усі без винятку претенденти таки мусять пройти конкурс. Для цього вони повинні володіти українською мовою та мати відповідну вищу освіту. Конкурс, згідно зі законом, – це іспит та співбесіда. Під час іспиту комісія повинна перевірити, як конкурсанти знають Конституцію України, Закони України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією», а також законодавство, яке стосуються специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу. Переможця визначають члени конкурсної комісії, яку формує міський голова.

До речі, учасники, навіть не переможці конкурсу, теж мають шанси стати чиновниками, якщо успішно складуть іспит. За рішенням комісії, таких кандидатів можуть зарахувати до кадрового резерву і протягом року прийняти на вакантну рівнозначну або нижчу посаду без повторного конкурсу.

З ніг на голову

За логікою Андрія Садового, «ключові посади» у виконавчих структурах влади – це звичайні клерки.

«Ще за кілька днів перед конкурсом з’являється інформація, кого буде призначено на посаду. Тобто призначення начальників управлінь відбуваються так само, як і колись,» - заявив в інтерв’ю «Львівському порталу» депутат Львівської міської ради, юрист Володимир Гірняк, коментуючи кадрову політику мера Львова Андрія Садового.

Ніхто не звернув би на це уваги, якби не голосні заяви саме львівського мера в часі передвиборчої кампанії. Власне, Андрій Садовий на кожному кроці дуже голосно обіцяв, що його кадрова політика буде відрізнятися від політики інших керівників, що нарешті на головні посади міської ради будуть проводити чесні і прозорі конкурси, у яких братимуть участь усі охочі. Головне – аби це були професіонали. Зокрема, у передвиборній програмі Андрія Садового є пункт, у якому зазначено, що Андрій Садовий збирається проводити чесні і прозорі конкурси на всіх посад у виконавчих структурах ради. Щоправда, в інтерв’ю «Львівській газеті» майбутній мер уже звузив поняття «усі посади» на «ключові посади». «Ми потребуємо усвідомлення, де ми нині є і куди нам потрібно йти. Крок за кроком, із мудрими, талановитими людьми, які повинні прийти до міської ради на конкурсних засадах, якщо говорити про ключові посади. У команді Садового працюватимуть найкращі, які будуть готові йти в міську раду і пожертвувати роботою».

Мабуть, спочатку треба з’ясувати, що ж таке – ключові посади. По-перше, це мабуть, заступники міського голови, які курують різними сферами життєдіяльності міста – гуманітарною, житловою, промисловою тощо. По-друге, – начальники управлінь та їхні заступники, які роздають вказівки вищого керівництва безпосередньо виконавцям та звітують про виконану роботу. Усі інші чиновники в основному займаються тим, що реалізовують ухвали, рішення, накази, а також можуть продукувати ідеї, втілення яких знову ж таки залежить від вищого керівництва.

Що ж ми маємо в результаті? Усіх заступників міського голови призначив на свої посади сам мер без жодного конкурсу, а лише з власної волі і після затвердження міською радою. Попри обіцянки мера проводити конкурси на усі ключові посади, претензій тут бути не може – така процедура затверджена законодавчо. І призначення ці можна справді списати на дотримання мером букви закону.

Натомість зовсім інша ситуація – із призначенням керівників управлінь, які також належать до головних посад.

В одному з інтерв’ю радіо «Львівська хвиля», заступник львівського міського голови з питань житлово-комунального господарства Ігор Базарник заявив, що новим начальником управління житлово-комунального господарства стала Марія Желіско. Офіційно вона, щоправда, лише в. о. керівника, оскільки Мирон Пастущук – фактичний керівник управління – тоді був у лікарняному. «Я думаю, що після виходу Пастущука із лікарняного він просто буде звільнений із посади за власним бажанням. Відповідно після того буде проведено конкурс і призначено нового керівника», - сказав Базарник.

Складається враження, що в перемозі Марії Желіско в конкурсі вже ніхто не сумнівається. І конкурс у цьому, як і в багатьох інших випадках, - це лише формальність, вимога закону, яку керівництво міста просто змушене дотримуватися.

Андрій Садовий дуже пишається тим, що йому вдалося притягнути аж із Чернігова до Львова Володимира Зуба. Львівський міський голова з гордістю розповідав журналістам, що кілька разів особисто їздив до Чернігова переконувати пана Зуба попрацювати у Львові. 31 липня Володимир Зуб переміг у конкурсі на посаду начальника управління охорони здоров’я, і переїхав працювати до Львова, залишивши в Чернігові свою сім’ю. Мабуть, дуже добре, що управління очолив професіонал, – якщо він справді професіонал. Непокоять лише два моменти: по-перше, якщо конкурс був настільки чесний і прозорий, то чому участь у ньому взяла лише одна людина. І по-друге, якщо би навіть у конкурсі взяло участь кілька осіб, чи були би шанси перемогти в когось іншого, зважаючи на те, що пана Зуба запросив до Львова сам мер, а, по-третє, через те, що вся конкурсна комісія складається з підлеглих міського голови.

Ситуація зі заступниками міського голови, коли посади розподіляють добре знайомі міському голові особи, та випадок із Володимиром Зубом свідчать, що Андрій Садовий дуже ретельно підходить до підбору кадрів. А те, що конкурсна комісія складається виключно з підлеглих міського голови, говорить про те, що «випадкових людей» на ключових посадах він насправді не потерпить.

Цікаво, що Микола Шморгай – теперішній начальник управління промисловості та підприємництва Львівської міської ради, відповідаючи на запитання про його чиновницьку кар’єру, намагався запевнити кореспондента «Львівського порталу» у тому, що про конкурс на посаду начальника управління промисловості та підприємництва він дізнався з інтернету. Після чого просто собі прийшов, здав документи і переміг. І це при тому, що Андрія Садового до участі в конкурсі він знав «лише здаля». І навіть не знає, скільки ж у нього на цю посаду було конкурентів. Чи то з переляку, чи з іншої причини, але Микола Шморгай у часі розмови про його чиновницьку кар’єру зовсім забув, що перед призначенням, 23 червня, його та Володимира Зуба було призначено в.о. начальників управлінь. А потім уже вони перемогли в конкурсі на свої посади.

Перераховувати всі зроблені дотепер призначення немає сенсу. Бо всіх їх здійснено приблизно за однаковими схемами. За словами депутата міської ради, начальника управління державної служби головного управління Держслужби України у Львівській області Ігоря Микитина, схема призначень у міській раді не зовсім відповідає чинному законодавству. «Спочатку нових людей призначають на вільне місце начальника управління як виконуючих обов’язки. Перед тим колишній начальник управління переходить на посаду заступника начальника, яку спеціально для цього створюють. А потім ті, що виконували обов’язки, перемагають в конкурсі і стають начальниками. Це суперечить чинному законодавству, тому що не можна на вільну посаду призначати в.о. зі сторони».

Щоправда, було би лукавством стверджувати, що конкурсів у міській раді не відбувається. Відбуваються. Просто справжні конкурси проводять в основному на посади чиновників низьких та найнижчих ланок. Зважаючи на обіцянки мера, саме ці посади міський голова і вважає ключовими.

КОМЕНТАРІ

Роман Кечур, психіатр

У держслужбовці йдуть різні люди, але найчастіше – це люди порядку і впорядкування. Ті, хто відчувають: де порядок, а де хаос. Робота чиновника в психологічному сенсі полягає у впорядкуванні хаосу. На противагу цій особливості, у держслужбовців знижена ініціативність. Це люди, які налаштовані впорядковувати хаос, а тому вони підозріливо ставляться до ініціатив. Ініціатива – це зміна встановленого порядку. А зміна порядку призводить до невідомих результатів. Ми не можемо передбачити реформи, тому з’являється потенційний страх перед наростанням хаосу. Відтак у держслужбовці йдуть переважно з консервативними поглядами. Це нормально – у всьому світі в чиновники йдуть консерватори. Якби у владі працювали люди, схильні до імпульсивних дій, то було б дуже багато проблем.

Володимир Гірняк, депутат Львівської міської ради, юрист

Щоб проводити чесний, прозорий конкурс, потрібно, по-перше, публічно оголосити про проведення конкурсу, у якому має взяти участь не один, а мінімум три-чотири претенденти. По-друге, не можна впроваджувати додаткові вимоги до претендента. Наприклад, на одну з посад такою вимогою було дворічне стажування особи за кордоном. Такої вимоги немає в чинному законодавстві. По-третє, претенденти мають пройти співбесіду в профільних депутатських комісіях, бо в такому випадку ефективність співпраці з депутатами була би набагато вищою. І, по-четверте, хочемо ставити питання і про конкурси, і про тендери, які проводить міська рада. Наразі конкурсні комісії формують лише з представників виконавчих органів. Вони можуть бути прекрасними людьми, але всі вони – підлеглі міського голови, які виконують його волю. Якщо би в конкурсні комісії входили депутати та представники громадськості, то, не сумніваюся, конкурсні комісії стали би набагато об’єктивнішими.

Ігор Микитин, депутат Львівської міської ради, начальник управління державної служби головного управління Держслужби України у Львівській області

Сьогодні неможливо вилікувати цю хворобу, хоч уже багато для цього зроблено. Бо для того, аби змінити цю систему, потрібно, щоб відбулися системні зміни в цілому суспільстві. Адже суспільство – як організм. Якщо організм хворий, наприклад, на авітаміноз, то теоретично можна окремо лікувати якусь подряпину, але це малоефективно. Зрештою, у середині 90-х рр. зробити це було майже нереально, бо тоді не було роботи. А зараз часами справді оголошують та проводять конкурси, але самі люди не хочуть подаватися на них через маленькі зарплати.