Демократія – це баланс інтересів, і в першу чергу економічних. Існує об’єктивний макроекономічний показник, що характеризує цей баланс інтересів – співвідношення доходів 20% найбагатших громадян країни і 20% найбідніших її громадян. Тобто, мова йде про те, у скільки разів доходи 20% найбагатших громадян перевищують доходи 20% найбідніших громадян країни. У Швеції цей показник становить 3,5 до 1-го. Тобто доходи 20% найбагатших шведів у 3.5 рази більші ніж доходи 20% найбідніших шведів. В Японії цей показник є на рівні 4 до 1-го. В європейських країнах він не перевищує 7 до 1-го, у США 9 до 1-го, в Мексиці 14 до 1-го, в Бразилії 24 до 1-го, в Гондурасі 38 до 1-го. Не важко помітити, що в країнах, які у нас асоціюються з високими стандартами життя, різниця в доходах між багатими і бідними суттєво відрізняється від тої, яка є в Гондурасі. І демократію „по-гондураськи” зі шведською не зрівняєш. Справжня демократія – це форма правління домінуючого середнього класу. Саме домінування середнього класу забезпечує високі стандарти життя і високі стандарти демократії.

Слід відзначити, що на початку XX-го століття в Європі цей показник коливався в межах 18 до 1-го - 20 до 1-го. Після більшовицького перевороту 1917 року, на Заході зрозуміли яку загрозу для суспільства становить така велика різниця в доходах громадян, і ситуація почала змінюватись.

Провідні західні фахівці вважають, що співвідношення 10 до 1-го є критичним. В разі його перевищення, країна уже не може повноцінно розвиватися, бо розвиток країни – це розвиток її громадян. Для того аби людина розвивалась, в неї необхідно інвестувати гроші. Без інвестицій в людину немає розвитку ні окремої особистості, ні країни загалом. Іншими словами, перевищення критичної позначки співвідношення доходів є актом самопоборення нації.

У свій час Сполучені Штати жили з гаслом „що є вигідним для Форда, то є вигідним і для Америки”. А для Форда, треба віддати йому належне, було вигідно аби автомобілі, які виготовлялись на його заводах, були доступними за ціною для робітників, які ті автомобілі виготовляли. Таким чином, Форд, сам для себе, створював ринок збуту власної продукції. Без платоспроможного покупця, повноцінний внутрішній ринок є неможливим. Гроші, які бізнес сьогодні інвестує у платоспроможного покупця, завтра платоспроможним покупцем будуть проінвестовані в розвиток бізнесу. А тому співвідношення доходів, що не виходить за межі розумного, є вигідним не лише для бідний, але й для багатих, при умові, що багаті не планують в майбутньому втекти з країни разом зі своїми грошима.

В Україні не існує офіційної статистики про величину такого показника, як співвідношення доходів громадян. Надто вже шокуючою буде інформація і надто не вигідною для тих, в чиїх руках є і влада , і власність. Україну, по співвідношенню доходів, можна назвати другом Гондурасу і Бразилії.

Питання про співвідношення доходів є найголовнішим питанням політики. Саме співвідношення доходів визначає не лише рівень життя в країні, не лише перспективи розвитку країни, але і рівень політичної культури, і рівень суспільної моралі. В сьогоднішній Україні уся «доросла» політика робиться на „олігархічні” гроші. Правила гри в українській політиці зорієнтовані не на інтереси народу і держави, а на інтереси тих же олігархів. Народ потрібен лише для того, щоб голосувати на виборах за олігархів і обслуговувати між виборами їхні інтереси. Суспільна мораль сьогодні продиктована гонитвою за грошима, а гонитва за грошима – «гондураським» співвідношенням доходів.

Постановка питання про співвідношення доходів громадян – це не популізм. Без вирішення цього головного питання Україна ніколи не стане державою з високими стандартами життя. Чи потрібно для вирішення цього питання проводити референдум?

Сьогодні у владних кріслах сидять люди, яких існуюче співвідношення доходів влаштовує. Це закономірно, оскільки сьогоднішні владоможці є владоможцями саме завдяки існуючому співвідношенню доходів. Порочне коло взаємозалежності і взаємопородження «гондураського» співвідношення доходів і «гондураської» владної еліти само по собі не розірветься. Сподівання на совість тих, хто є при владі – це наївність що породжує розчарування.

Уявіть собі, що референдум про співвідношення доходів відбувся. Ви прийшли на дільницю для голосування, і з поміж запропонованих варіантів співвідношення доходів обрали той, який вважаєте вигідним особисто для себе. Що зміниться після цього?

В першу чергу змінитесь Ви.

Зміняться Ваші критерії оцінювання політичних сил. Коли змінитесь Ви – зміниться країна. І ніякі олігархи не зможуть цьому зашкодити, як не зміг режим Кучми зашкодити змінитися країні, яка до цього дозріла.

Референдум про співвідношення доходів стане точкою відліку нових правил гри і в політиці, і в економіці, і в суспільній моралі. Після проведення референдуму уже не совість, а об’єктивна необхідність примусить «великих» українців діяти не лише у власних інтересах.

Подібних референдумів, ще ніхто не проводив. Прецедентів немає. Ну то ми його створимо. Це буде наш подарунок Світові.

Сьогодні багато молодих людей хотіли би виїхати з України назавжди. Їх можна звинувачувати у відсутності патріотизму, а можна поставити питання і по іншому: патріотом чого повинна бути людина в Україні? Така постановка питання може видатись цинічною, але такий цинізм є ніщо в порівнянні з цинізмом тих, хто декларує любов до України і в той самий час обкрадає її народ. Існуючий сьогодні рівень співвідношення доходів є виявом цинічної зневаги владної еліти до власного народу. Питання про те, патріотом чого ми повинні бути - є не лише припустимим, але і необхідним. Лише так ми зможемо прийти до розуміння національної ідеї, прийнятної і для Сходу і для Заходу України.

Україна єдина, добробут для всіх, розвиток для всіх.

Така національна ідея приречена на популярність, як на Сході так і на Заході України, навіть попри існуючі розбіжності в поглядах. В разі реалізації такої національної ідеї сьогоднішні розбіжності в поглядах якщо і не зникнуть повністю, то принаймні не будуть сприйматися так гостро.

То чи потрібен нам референдум про співвідношення доходів?